Творчі роботи учні
Рідному місту присвячую…
Моє рідне місто. Мій Харків. Моя душа. Моє майбутнє. Хіба мало вже сказано про нього? Харків – славетне, цікаве та старовинне місто зі своїм колоритом, шармом та історією, яка налічує більше трьох з половиною сотень років. Про нього можна розповісти надзвичайно багато, але я не буду переповідати всієї історії його виникнення. Краще спробую змалювати один день зі свого життя.
Ранок. Самісіньке серце мого Харкова. Безлюдна площа Свободи. Ніколи в житті не бачила такої її самотності. Разом із подругами, з якими відвідуємо танцювальну студію, я приїхала в це місце на відкрите тренування. Спочатку ця ідея нам була не до вподоби, але згодом все ж таки ми вирішили його розпочати. Нас було десятеро – невеличка група, в якій кожному вистачило вільного місця на свіжому повітрі. Я зайняла квадрат, із якого відкривався вид на величну будівлю Держпрому, і почала повторювати уже добре відомі “па”. Подруги проводили самостійну розминку, а на мене й не звертали уваги. Це було добре, адже я не помічала часу, людей та машин, які почали з’являтися поблизу місця нашого тренування.
Місто моє прокидалося. Сонечко піднімалося все вище. Хотілося танцювати. Хтось із дівчат увімкнув музику, котра була при собі. То був новий танок – його ритм я тільки-но почала вчити. Попрацювавши самостійно двадцять хвилин, я віднайшла для себе свій танець, адже поступово усі мої “па” склалися в єдиний ритмічний малюнок під музику. Закінчивши, я спіймала себе на думці, що протягом танцю думала про те, що не просто тренуюся на вулиці замість хореографічної зали, а є частинкою рідного простору – міста Харкова.
Тут усе знайоме мені: вулиці, парки, сквери, садки, атракціони, театри та навіть площа, котру сьогодні я “підкорила”.
- На сьогодні досить. Будемо закінчувати. Наступне тренування відбудеться у залі. Дякую за роботу. – Відмовила керівник нашої студії. – За десять хвилин чекаю в автобусі.
Зібравшись, ми з дівчатами метушилися. Зайнявши місце біля віконечка, я продовжувала думати про свій танець і Харків. Танці з дитинства для мене – це життя, мої почуття та емоції, адже саме завдяки їм я спілкуюся з навколишнім світом. У цей час у мене з’явилася мрія – виступити ще раз на цьому місці та відчути гордість за своє місто. Щойно ця думка промайнула у мене в голові, як я почула голос нашого керівника:
- Дівчата, цього року будемо брати участь у благодійному концерті до Дня захисту дітей. Усе має відбуватися на площі Свободи, тому готуватимемося дуже ретельно.
В автобусі здійнявся галас. Усі зраділи, а я сиділа мовчки і розуміла, що танець свій присвятила Харкову, адже це місто, де здійснюються мрії, місто щастя та добра!
Комментарии
Отправить комментарий